Роздуми

“Європа – біля наших ніг”: Пост блогера про безвіз і Будапешт підкорює мережі

Цей пост мав би складатися з одного рядка: #дякуюзабезвіз.

Але є проблема.

16 червня 2017 року я подав документи на біометричний паспорт, вже 3 серпня отримав його у руки і ось кілька днів разом з дружиною насолоджуюся краєвидами Будапешта.

Радіти?

Не можу, доки не скажу ось що.

В моїй стрічці після отримання Україною безвізу я бачив декілька постів від людей, які стверджували, що радіти нема чому.

Мовляв, лише повні дебіли не могли одержати 5-річний Шенген або нашкрести 35 євро на візу.

Особисто я ніколи не мав проблем із наліпкою в заграні і отримував її максимум за 4 дні без жодних додаткових зборів. Бо я – науковець, а науковців в Європі шанують, всіляко сприяючи їх приїзду.

Однак я бачив, як важко і дорого отримувати візи звичайним громадянам, що марили Європою, а не Кримом чи Одесою. Більш за все було проблем у мешканців регіонів, які мусили двічі приїздити в Київ у візові центри.

То я хочу пояснити тим панам-критикам, в чому вони помиляються.

У країні, де середня зарплатня – 200 баксів, 35 євро – це великі гроші.

І цинізмом є як заперечення цього факту, так і теза про те, що “злидота” не має їздити в Європу, щоб не ганьбити Україну. Бо Європа, мовляв, звикла бачити правильних пацанів при баблі, які співають на Єлісейських полях українських пісень.

35 євро – це нормальні гроші для мандрівки. Це, наприклад, авіаквиток лоукостом в один бік (а якщо спланувати заздалегідь, що також стало легше завдяки безвізу, то квиток стане дешевше Хюндаю на Одесу). Звісно, правильні пацани літають люфтфрансами та мріють про свій чартер або власний авіапєпєлац і вважають лоукости – брудними електрічками.

35 євро – то 17 філіжанок кави. В звичайних європейських кафе. Нормальні пацани до того не звикли, бо каву вони заїдають лобстерами.

35 євро – то ніч проживання в хостелі. Можна і дешевше. Якщо далі від центру чи заздалегідь. Та нормальні пацани звикли до Президент-отелів, де у вартість номера включено джакузі та ескорт з масажистки.

35 євро – то 6 кіло м’яса. Не страусіного. Чи ще більше овочів. Загалом, це нормальні гроші, щоб кілька днів харчуватися.

Отакі справи з 35 євро.

Але безвіз – це й економія часу і нервів.

Плануючи поїздку, ми все зробили онлайн, не відриваючись від стільців.

Прикордонний контроль, побачивши наші паспорти – мовчки нас пропустив. Не спитали – НІЧОГО.

Ні скільки у нас грошей і на яких рахунках, ні хто нас чекає і де запрошення, ні поліс страхування.

Н І Ч О Г О.

Так, це має бути, але відчуваєш себе – європейцем. Нормальною людиною.

Звісно, правильні пацани звикли, що нормальність “злидоті” непритаманна.

Ти диви, а в Європі на це інакше дивляться…

То в мене є ідеї, чому цих панів розрива більше, ніж наших північних сусідів:

1. Пани звикли до ВіАйПішності. До виключності. З часів панщини, насправді, мало що змінилося. Маєтки ті самі, тільки паркани стали 8-метровими. Вони тішаться красі всередині них і не зважають на жахливі краєвиди за ними. Вони мліють від своєї виключності мандрувати світом і їм неприємно ділити світ із “запарканними” людьми. Бо виключність – то є наркотик.

2. Але найжахливіше – інше. Коли тисячі громадян побачать Європу та її порядки, багатьом, нарешті, стане зрозумілим, що у країні з таким низьким ВВП чорний великий джип правильного пацана – то не предмет для заздрощів “злиднів”, а, скоріше, предмет огиди. Бо імовірність того, що пацан на такому джипі не сидить на потоках, відкатах у 90% чи не створив свій капітал у лихі 90-ті сумнівним шляхом – мізерна. І от тоді кількість запитань – куди йдуть гроші платників податків, адже в Європі нема чорних джипів, а є рівні бордюри, шляхи та футуристичні трамваї, і все це всюди, а не лише в престольних містах – буде зростати. Гірше за все, коли люди почнуть думати, що то були за схеми Роттердам+, чи що то за акцизи для захисту Автозазу (до речі, власник ЗАЗу в Європу на ЗАЗі їздить?). Та купа інших питань.

3. “Злидні” побачать, що на виробництвах Європи з тією ж кваліфікацією вони зароблятимуть в рази більше, ніж на приватизованих нормальними пацанами заводах. І люди тепер не кріпаки, та ще й матимуть час і натхнення пошукати собі нову роботу. Ой, що ж то буде…

Далі ліньки вигадувати.

Тому правильним пацанам можу порадити дихати носом та сприймати нову дійсність.

І хочу подякувати усім, хто долучився до отримання країною безвізу.

Мандруйте. Не бійтеся. Дивіться і переймайте досвід нормального життя.

Повертайтеся.

Та робіть так у нас.

І трохи про Будапешт.

Люди називають його маленьким Парижем. І це дійсно десь так.

Але не тому, що тут є свій Сакрі-кер чи Монмартр.

Не тому, що в центрі будівлі схожі на вулиці Латинського кварталу.

Не тому, що з висоти пташиного польоту відрізнити Пешт (лівий берег міста) від Парижу – неможливо.

Не тому, що обидва міста треба оглядати 2 рази – вдень і вночі. Бо вони прекрасні і зовсім різні.

Просто і Париж, і Будапешт – це нормальні міста для людей. В яких, куди не кинь оком, завжди щось є – старовезна будівля чи монумент, парк із фонтаном чи шикарна освітлена набережна, затишне кафе на пішохідній вулиці чи давні муровані східці в фортецю.

Будапешт – також і самобутнє місто. З горами, термальними джерелами та іншим неймовірним місцевим колоритом.

Головне ось що.

Будапешт – це Київ, який зміг. Зміг стати привабливим для туристів містом із розвиненими велодоріжками, новим комунальним транспортом без Богданів, трамваями, що по НЕ кривим рейкам безшумно мчать широченними проспектами.

Так, на тілі Будапешта менше опіків радянською окупацією, ніж у Києві. Але видно, що місто соромиться совдеповських будинків, маскуючи їх фарбою чи навісними фасадами з тонованого скла.

Будапешт всіляко реставрує кожен будинок початку минулого століття.

Чи можна це сказати про Київ? Ні.

Але Київ міг би. Я це бачу. Бо околиці Будапешта не відрізнити поки що від околиць Києва. Отже, ми відстали не назавжди.

Шанси є.

Я уявляю, як важко стане міській владі пояснювати знищення історичних будівель в центрі міста, коли все більша кількість киян повертатиметься з берегів Дунаю.

Все буде добре.

Європа – біля наших ніг 🙂

#дякуюзабезвіз

Переможемо.

Антон Сененко

Загрузка...

Post Comment