Дивом вивів усіх своїх людей. І знову повернувся на “передок”. Не за нагородами. За втраченою батьківщиною.

Мій друг Анатолій Адамовський – там. Не просто на Світлодарській дузі. А саме ТАМ. У відбитому окопі, по якому прилітає просто зараз, поки ви гортаєте сторінки FB. У тому самому клятому лісі, з якого донедавнаа сепари щовечора обстрілювали наші позиції. І де позавчора загинули наші хлопці. Толя з групою відчайдухів просунувся вперед. І не хоче відступати. Бо, каже, Донбас це його земля.

Він приїхав на Майдан з Донецька, і з 13-го не повертався туди. Дивом вижив на Інститутській – снайпер “помилився” на пару сантиметрів. Толя вцілів. Втім, втратив кістку руки. Німецькі лікарі, замість розтрощеної кістки, вставили йому металеву. Титанову. Здається, сама доля на його революційних подвигах поставила крапку. Та він переправив її на кому. Із титановую рукою пішов на фронт. Воював в Дебальцевому. В глухому оточенні один на один виходив на перемовини з росіянами. Вони могли перебити і його, і всю його групу. Толя майже дивом вивів усіх своїх людей. І знову повернувся на “передок”. Не за нагородами. За втраченою батьківщиною.

І ось зараз мій друг Анатолій вгризається в шматок відбитої позавчора української землі під Дебальцевим. Разом з побратимами-відчайдухами. Такими, як він сам. Найкращими, яких залишилось так мало. Які готові до справжніх змін. Готові вмирати за українську землю. Зараз вони один-на-один із ворогом, і я не знаю, як їм допомогти.

Andriy Tsaplienko

Теги до матеріалу
, ,